Зацепы

Коли приходить  пора  планувати нові подорожі ,  мимоволі  згадуєш приємні   моменти  попередніх.  У  травні  минулого року ми поїхали в Швейцарію болдиряти і  якось  зовсім несподівано  для нас здійснили  справжню  мандрівку по країні - побували в трьох кантонах : німецькому – Берн, французькому – Вале і  італійському  Тічіно, сходили на via ferrata, відвідали різні болдрінгові райони  і  знамениті   міста,   і навіть в один із днів відпочинку  зганяли  у Францію в  Шамоні, щоб випити кави, з’їсти круасанів, ну і заодно подивитись на  Монблан.

Бернські  Альпи

Виїхали  двома  машинами в п’ятницю в обід  і в суботу ввечері  ми вже встигли поселитись  і погуляти по   нічному Берну.

В  Берні нас зустрів давній друг Олег, я і Паша  нахабно поселилися  у нього в квартирі в престижному районі  з видом на Альпи. Решта компанії – в кемпінгу на березі  річки  Ааре.  Від кемпінгу  до центру 20 хв  пішки  вздовж річки. Ааре – дуже швидка річка з чистою зеленкуватою водою. Літом  жителі   і гості  Берна розважаються тим , що стрибають у воду, а далі ріка  несе  їх  з великою швидкістю . Через кожні  50-100м з води біля  берегів   стирчать   спеціальні  перила,  за них треба  хапатися,  якщо хочеш вилізти з води . 

Лазили у болдрінговому районі  біля  Кандерштега – курортного містечка  в  Бернских Альпах  за 50 км від Берну, там же купили товстезний гайдбук.  Перший  же район – Blausee, названий в честь  мальовничого  лісового  озера  нам сподобався і тут ми практично  і  провели весь  час.

Скали –  чорний піщанник , тому, на відміну від граніту, лазіння  на ньому  не таке  драматичне  для львів’ян, які звикли до гладких піщаних структур. Принаймні  ніхто  не відповзав в кущі  і не шипів там зі сльозами на очах, дуючи  на пальці  після чергової  спроби  приліпитись до каменю, як це буває коли  починаєш лазити  по  гранітах.

В  перший  день  відпочинку  Олег повів нас на  дуже красиву  via ferrata  вздовж водопаду в тому ж таки Кандерштегу.

До кінця маршруту ми не дійшли, бо нас наздогнали два бравих швейцарця,  пояснили, що десь наверху на одній ділянці вони зараз будуть проводити ремонтні роботи.  Довелося  спускатися  по шляху підйому.  Сходження  дуже сподобалось, щоправда мені  було  страшно і незвично. Після такого не завадив би  ще один день відпочинку.

В  наступний день відпочинку ми гуляли по Берну . Берн – дуже миле, невеличке як для столиці, місто з старовинними фонтанчиками (кажуть їх більше сотні), мостами,  ведмедями (живими і кам’яними).

і в той же день переїхали в долину Вале.

Долина Вале

Згідно нашого плану  після Берну ми збиралися  в  Magic wood . Цей  прекрасний, але дуже суворий   район  Паша від першого дня поїздки в яскравих фарбах  описував  нашим супутникам. Але подивившись  прогноз погоди  – в  Меджику     +2  і  дощ – ми подумали , що  це  занадто суворо. І взагалі прогноз  був невтішний  по  всій  території   Швейцарії.  Найкращу погоду синоптики обіцяли  у  долині  Вале.  І не дивно . Ця 150-ти кілометрова долина , де більше сорока  гірських вершин  вище 4000 м над рівнем моря,  знаменита своїм м’яким кліматом і  переважно сонячною погодою ( 300 сонячних днів у році).  Тут знаходяться найбільш високогірні виноградники,  і виробляється  майже половина швейцарського вина. Ну і болдрінгові  райони тут є.

Поселилися в кемпінгу у містечку Мартіні.

Звідси ми їздили за 4 км в болдрінговий район  Vernayaz . Гайдбук тільки в інтернеті . Нам його люб’язно роздрукували у першому ж туристичному магазині .  У  цю пору район  місцями сильно підтоплений,  але  нам  на  декілька   днів  вистарчило  болдрінгів, щоб полазити.

Болдрінг  Сaran d’ache  (по нашому - карандаш ) 7а+

В  день  відпочинку з’їздили у Францію в  Шамоні, яке виявилось всього лиш в 40 км від нашого  кемпінгу. Мон Блан був закутаний  хмарами,  та   ми з задоволенням погуляли по  цьому культовому містечку.

В день переїзду з Вале в Тічіно ми відвідали  Шильонський  замок  на березі  Женевського  озера.

Від нього по набережній  озера  ми прогулялися  декілька кілометрів  до містечка  Монтре,  яке називають столицею  Швейцарської  Рив’єри.  Хотілося побачити бодай одного живого мільйонера, з тих що відпочивають  тут сотнями.  Можливо вони і пробігали поряд з нами по доріжці вздовж озера  в спортивних штанах і кросівках, але в такому форматі  їх було важко ідентифікувати.

Під час переїзду  ми освоїли ще один новий вид транспорту. Оскільки  високо в горах випав сніг, і перевали закрили, єдиний короткий шлях попасти в   кантон Тічіно – автопоїзд – це  коли  ти сидиш в  автомобілі , автомобіль їде на поїзді,а поїзд їде через  дуже вузький, темний тунель.  Виїхали ми в Андерматі  – містечку, знаменитому  подвигами Суворова  під час свого альпійського переходу.  Заїхали вже в звичайний автомобільний тунель  Сен-Готард  (довжиною всього лиш 17 км) і виїхали в інший світ. В  Андерматі  – сніг, чорні хмари   і +2 , в  Белінзоні – сонце і +18. Швейцарія – це дивовижна  гірська країна з ідеальними швидкісними автострадами,  тунелями,  мостами, де буквально за  півгодини  ти можеш опинитися  в зовсім інших природних і кліматичних умовах.

Тічино

Ну тут я і Паша почуваємося як удома. Ми бували тут декілька разів, тому поселилися в нашому улюбленому кемпінгу Al Censo  в  Claro (9 км від Белінзони) з бассейном і джакузі.

Звідси 2 км до  Cresciano і 25 км до Chironico – найбільш відомих і популярних швейцарських болдрінгових районів ( ну звісно окрім Мagic wood).  Оскільки гайдбук у нас був тільки по  Chironico, то лазити ми їздили в цей район . Складається він з 27 секторів, тому можна вибрати все, що душа забажає. 

Про лазіння. Воно неймовірне. Лежачки і нависання, мізерки і пасиви,  найрізноманітніші  рухи і пози тіла.   Ми  страшенно раділи,  коли залазили болдрінг любої категорії , бо іноді і для 6а треба було розробляти цілу стратегію і  напрацьовувати окремі рухи, та ще й чіплятись зубами за повітря. Ніяких цілей перед собою не ставили. Хотілося залізти побільше і різного, що  ми  успішно  реалізували.

Під час пролазу ну  вже дуже високих болдрінгів для моральної підтримки того, хто ліз, ми співали хором популярну у нас на скалах Довбуша пісню “Коли ти летиш в літаку, і падає твій літак,  то вср....тись в хвилину таку не соромно аж ніяк”.

В один із днів відпочинку ми відвідали курортне містечко Локарно на березі озера Лаго-Маджоре,  а також секретний  район  Brione  зі складними болдерами, по якому немає  гайда навіть в інтернеті, а тільки можна подивитись відеоролики пролазів окремих болдрінгів.

По дорозі в Бріон

Отак ми лазили, поїдали сир і шоколад в неймовірних кількостях, гуляли по містечках і два з половиною тижні  минуло дуже швидко. Пора було вертатися додому. Ну а що ж  Мagic wood?  Ну ми так просто не здаємося і все таки потрапили туди вже в серпні, а це вже зовсім інша історія.

Автор статті Наталя Василенко